Історію цього дня пов'язують насамперед із масовими березневими страйками жінок-робітниць текстильної та швейної промисловості проти нелюдських умов праці, 12-годинного робочого дня і низької зарплатні, що відбулись вперше у 1857 р. Жінки вимагали скорочення робочого дня, поліпшення умов роботи, рівної з чоловіками заробітної плати. Працювали тоді жінки до 16 годин на добу, отримуючи за свій труд копійки. Чоловікам після рішучих виступів вдалося домогтися введення десятигодинного робочого дня, на багатьох підприємствах у США виникли профспілкові організації.

І ось після березня 1857 р. з'явилася ще одна профспілкова організація – членами якої вперше стали жінки. У цей день у багатьох містах Америки сотні жінок вийшли на демонстрацію, вимагаючи надання їм виборчого права.

1908 р. Минуло понад 50 років, і в останню неділю лютого тисячі жінок знову вийшли на вулиці Нью-Йорка. Можна припустити, що демонстрацію було приурочено до 50 річчя того самого «Жіночого дня» 1857 р. Жінки знову стали вимагати виборчого голосу, виступили проти жахливих умов праці, а особливо проти праці дітей. Поліція отримала наказ розігнати демонстрацію, для чого були застосовані шланги з крижаною водою.

Соціалістична партія Америки оголосила національний жіночий день, що відзначався останньої неділі лютого у Нью-Йорку, Чикаго, Монреалі та інших містах Америки аж до 1913 р.

1910 р. На Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені видатна німецька діячка та теоретик жіночого й робітничого руху, редакторка газети Die Gleichheit («Рівність») Клара Цеткін виступила з пропозицією про святкування Міжнародного жіночого дня 8 березня, що прозвучало як заклик до всіх жінок світу включитися в боротьбу за рівноправність. Відгукнувшись, жінки багатьох країн долучилися до боротьби проти злиденності, за право на працю, повагу до своєї гідності, за мир. У резолюції, запропонованою Кларою Цеткін, зазначалося: «У цілковитій згоді з класово-свідомими політичними профспілковими організаціями пролетаріату в кожній країні соціалістки всіх країн щорічно проводять Жіночий день, який у першу чергу слугує агітації за надання жінкам виборчого права. Ця вимога має бути висунена як частина всього жіночого питання в цілому і повністю відповідати соціалістичним поглядам. Жіночому дню слід повсюдно надавати міжнародного характеру, і він всюди має бути старанно підготовлений».

19 березеня 1911 р. Понад 1 мільйон жінок у Німеччині, Австрії, Швейцарії, Данії вийшли на мітинги та демонстрації, протестуючи проти дискримінації та вимагаючи рівних із чоловіками прав на працю, на участь у виборах, на освіту і здобуття фаху. 1912-1915 рр. До протестів приєдналися також жінки Нідерландів, Франції, Швеції та Росії; серед вимог з'явилися гасла про припинення війни.

1913 р. Міжнародний жіночий день вперше відзначався в Петербурзі. У проханні на ім'я градоначальника було заявлено про організацію «...наукового ранку з жіночого питання». Влада дала дозвіл і 2 березня 1913 р. в приміщенні Калашниковської хлібної біржі на Полтавській вулиці зібралися півтори тисячі людей. На порядку денному наукових читань були питання: право голосу для жінок, державне забезпечення материнства, про дорожнечу життя.

1914 р. День 8 березня був відзначений в Самарі, Саратові, Іваново-Вознесенську та Києві. У Петербурзі у 1914 р. побачив світ перший номер журналу «Робітниця». З передовою статтею в ньому виступила Надія Крупська, пояснюючи читачкам, що жіноче питання в робочому середовищі має зовсім інший характер, ніж у середовищі буржуазному. Це не боротьба проти чоловіків за рівноправність, а боротьба разом з чоловіками проти загального безправ'я, проти умов, за яких експлуатується їхня праця, що це класова боротьба, і для перемоги необхідна єдність усіх робочих людей. Політичну спрямованість свята в дореволюційний період і перше десятиріччя радянської влади відзначено емансипаційною риторикою жіночого руху й соціалістичною ідеологією – так можна було залучити жінок до активної політичної діяльності.

8 березня (23 лютого – за старим стилем) 1917 р. Жінки-робітниці вийшли на вулиці Cанкт-Петербургу з лозунгами «Хліба і миру», щоб заявити свій рішучий протест проти нестерпних умов життя, війни та голоду. Вони вимагали хліба і повернення чоловіків з фронту, виступали проти царизму. Демонстрацію підтримали 200 тисяч робочих загальним страйковим виступом по всьому місту. Цей масовий жіночий страйк вважається вирішальною подією Лютневої революції в Росії. Через 4 дні імператор Микола II зрікся престолу, тимчасовий уряд гарантував жінкам виборче право.

Міжнародний жіночий день 8 березня з перших років Радянської влади став державним святом. У березні 1917 р. жінки Росії отримали право голосу, а Конституція 1918 р. проголосила політичну рівноправність як державну, і органи Радянської влади почали втілювати її в життя.

У 1921 р. на 2-й Комуністичній жіночій конференції було вирішено святкувати Міжнародний жіночий день саме 8 березня – на згадку про участь жінок у демонстрації 8 березня (23 лютого за старим стилем) 1917 р., в Петербурзі як одній з подій, що передували Лютневій революції.

Святкування цього дня більшовики використовували як пропаганду цілей і завдань революції серед напівграмотного населення. У перші роки радянської влади більшовики, відповідно до політичної необхідності на той час, створили й реформували образ нової радянської жінки, визначили очікувані від неї ролі й обов'язки. Святкування 8 Березня використовувалося, щоб посилити саме громадський бік життя радянської жінки, при цьому більшовицька ідеологія наполегливо підкреслювала класовий характер рівноправності, віддаючи пріоритет інтересам і потребам жінок «трудящих» класів – робітниць і селянок.

З другої половини 1950-х рр., хоча 8 Березня все ще залишається «оглядом досягнень радянських жінок», Міжнародний жіночий день стає всенародним святом, трансформуючись у свято всіх жінок, незважаючи на їхній вік і статус зайнятості.

У переддень 20-річчя Перемоги у Великій вітчизняній війні відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 р., з 1966 р. Міжнародний жіночий день стає в СРСР святом і неробочим днем. На урочистих заходах, присвячених цьому дню, держава звітує перед суспільством про реалізацію державної політики щодо жінок.

У пресі до дня 8 Березня в 1970-1980-і рр., офіційні звернення до жінок змінюються камерними поздоровленнями в їх адресу. До «трудящих радянських жінок» все частіше звертаються як до просто жінок, дружин, матерів, подруг.

У середині 1980-х рр. публічний дискурс і соціально-економічні реалії повертають жінку в сім'ю, поступово відбувається і деполітизація «жіночого свята», його публічний простір приватизується.

1975 р. Генеральна Асамблея ООН проголосила 1975 рік Роком Жінок, привертаючи таким чином увагу урядів до питання дискримінації жіночих прав у багатьох країнах світу.

1977 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію № 32/142, згідно з якою кожній з країн-учасниць пропонувалося відзначати Міжнародний День Прав Жінок.

1979 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яку ратифікували 150 країн, серед яких і Україна.

Більше історичних фактів за посиланням.